Станом на травень 2006 р., в Україні набрали чинності кілька законодавчих актів, що прямо впливають на розвиток благодійної діяльності, зокрема, на рівні громад. Найбільший вплив мають Цивільний кодекс, закони про оподаткування, а також спеціальні закони про благодійність. Втім, треба зазначити, що „філантропія” в громадах не обмежується діяльністю у напрямах, які визнані спеціальним законом як благодійні.

Базові визначення

Спеціального визначення „філантропії” та зокрема місцевої філантропії законодавство України не містить. Немає також спеціальних законодавчих актів про фонди розвитку громад, спонсорство тощо.

Базове визначення благодійництва, яке виглядає дещо вужчим, ніж визначення філантропії, наведено у статті 1 закону „Про благодійництво та благодійні організації”. Це добровільна і безкорислива пожертва фізичної або юридичної особи у поданні матеріальної чи нематеріальної допомоги набувачам, тобто іншим фізичним або (рідше) юридичним особам. Державні органи та органи самоврядування, державні і комунальні підприємства та бюджетні установи благодійністю або філантропією згідно з законом не займаються і засновниками благодійних організацій не можуть бути. Вважається, що державні органи та інші особи публічного права надають соціальну та іншу допомогу тільки на підставі закону, а не на власний розсуд (добровільно), а їх „безкорисливість” оплачується податками та визначеними законодавством виплатами за адміністративні, соціальні та інші публічні послуги.

Так само не вважаються філантропією заходи, спрямовані на захист власних прав та інтересів власне особи власне благодійника.

Суб’єкти філантропії: індивідуальні та інституційні

Для розвитку місцевої філантропії важливим є поділ її суб’єктів на інституційних та не інституційних. Наприклад, будь-яка фізична особа чи приватне підприємство можуть відкрити рахунок для збирання коштів на лікування свого родича чи працівника, одноразово чи систематично передавати кошти та інші ресурси на благодійні цілі тощо, а також користатися з податкових кредитів на благодійні пожертви і дарування. Гранти як цільові благодійні внески можуть надавати будь-які юридичні особи, навіть без спеціальної вказівки в своїх установчих документах. Органи місцевого самоврядування також можуть надавати разову допомогу нужденним особам.

Проте, законодавство окремо регулює діяльність інституційних суб’єктів філантропії. До них належать організації, зареєстровані як благодійні або громадські (зокрема, з метою здійснення освітньої, культурної, наукової та іншої благодійної діяльності та підтримки аматорського спорту).

До інституційних суб’єктів треба включити власників ендавментів – окремих депозитних рахунків у фінансових установах, доходи від яких (дивіденди або проценти на кошти або цінні папери) можуть використовуватися для благодійних цілей строком понад 12 місяців. Специфічними інституційними суб’єктами філантропії можуть бути також особи, які склали заповіти, що передбачають постійне використання їх майна для благодійних цілей (в т.ч. через благодійні фонди або інші приватні установи).

Види та напрями філантропії

Перелік напрямів благодійної діяльності визначено у статті 4 закону про благодійні організації. Благодійники мають право лише обирати конкретні з напрямків такої діяльності. Проте, перелік форм такої діяльності (матеріальна допомога, безоплатні послуги, право користування об’єктами власності благодійника, проведення благодійних аукціонів та інших заходів тощо) в статті 16 цього закону є відкритим.

Для цілей філантропії можуть використовуватися різноманітні види договорів, прямо указаних у Цивільному кодексі або які не суперечать його положенням. Зокрема, до них належать:

-         договори дарування і пожертви (статті 717-730),

-          ренти (731-743),

-         довічного утримання (744-758),

-         позички майна (827-836),

-         безпроцентної позики (статті 1046-1052),

-         безоплатного надання послуг (ст. 904),

-         безоплатного зберігання майна (946-947),

-         доручення без спеціальної винагороди (статті 1000-1010),

-         заповіти й спадкові договори (статті 1302-1308 Цивільного кодексу).

 Крім того, закон передбачає можливість застосування договорів на користь третіх осіб, змішаних договорів, які містять елементи різних видів договорів (ст. 628 ЦК), а також позадоговірних зобов’язань, як-от благодійних аукціонів або конкурсів.

Особливими видами філантропії визначено спонсорство і меценатство, спрямовані на рекламу імені (найменування) чи торговельної марки філантропа, тобто розпорядження інтелектуальною власністю.

Особливості оподаткування

Порядок оподаткування та податкові пільги, як показує досвід різних часів і народів, рідко справляють на філантропію позитивний вплив, тобто мотивують благодійників, які не мають додаткової мотивації. Проте, часто умови оподаткування стримують розвиток філантропії через надмірні – порівняно з намірами благодійника – додаткові витрати або фінансові ризики.

Закони України встановлюють численні пільги щодо податків на прибуток підприємств, доходи фізичних осіб, додану вартість, рекламу, гастрольні збори, плату за землю та інші види податків та обов’язкових зборів, якщо відповідні ресурси використовуються для цілей філантропії. Наприклад, розмір податкового кредиту для фізичних осіб, які надали допомогу благодійним та іншим неприбутковим організаціям, становить 2-5% їх річного оподаткованого доходу; підприємства мають право включати у валові витрати суми безповоротної фінансової або матеріальної допомоги таким організаціям в межах 2-5% їх прибутку за минулий фінансовий рік. Крім того, нецільова благодійна допомога (в сумі, пропорційній до прожиткового мінімуму) та цільова благодійна допомога на визначені законом цілі (без обмеження суми) не оподатковується як доход набувача такої допомоги.

Вимоги до звітності

Неінституційні суб’єкти місцевої філантропії звітують про свою діяльність добровільно; фізичні особи і підприємства не зобов’язані звітувати про свою філантропічну діяльність, за винятком випадків, коли вони звертаються до податкових органів за перерахунком своїх податкових зобов’язань або коли вони виконують функції податкових агентів набувачів благодійної допомоги.

Втім, інституційні суб’єкти філантропії та одержувачі (бенефіціари) допомоги зобов’язані згідно з законом звітувати не лише перед податковими органами, а й благодійниками. У випадку цільових пожертв благодійні організації та інші філантропи мають право одержувати звіти про використання своїх ресурсів навіть без спеціального запиту (ст. 20 закону про благодійні організації).

Засоби правового захисту

Цивільний кодекс та процесуальні кодекси України надають благодійникам значні гарантії правового захисту. Наприклад, якщо благодійник надав кошти чи інше майно для визначеної наперед цілі або третьої особи, але набувач допомоги не звітує чи не надає можливості проконтролювати цільове використання допомоги, благодійник має право витребувати передане майно або суму його вартості (ст. 730 Цивільного кодексу). Крім того, на визначених законом підставах благодійні договори можуть бути визнані недійсними або припинені на підставі неналежного виконання. Це сприяє зростанню правової визначеності у сфері філантропії і дозволяє краще управляти ризиками, яких не уникне жодна людська справа.

Підготував:

Радник з правових питань проекту UCAN

Олександр Винников

Додаток 1

Перелікосновних нормативно-правових документів, які регулюють місцеву філантропію в Україні

I. Конституція України

                                                 ІІ. Кодекси України

                                                  IІІ. Закони України

ІV. Постанови Кабінету Міністрів

V. Акти інших центральних органів виконавчої влади

Джерело: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi